Klappe halten - кабаре з Бруно Йонасом

У розпал переломної епохи Йонасу пропонують роль. Він має зіграти у кінематографічній сатирі під назвою 'Herzlos' головного редактора впливового видання. Цей журналіст - огидний тип, безпринципний персонаж без моралі та пристойності, що думає лише про власну вигоду, ділок, для якого всі засоби хороші, аби привернути увагу до себе і свого медіа. Брехня, напівправда, замовчування та фейки - ось фундамент його успіху. Прочитавши сценарій, Йонас виходить на сцену обуреним і починає свою нову програму 'Klappe halten' вигуком: "Цього мерзенного покидька я грати не буду! Це не має нічого спільного із сатирою."

Йонас ставить собі самокритичні запитання: що дозволено сатирі? Справді все - чи щось усе ж заходить надто далеко і тоді краще тримати рота на замку? Займатися самоцензурою? Якої ролі від нього чекають - не лише у кіно, а й у реальності, у публічному просторі, у приватному житті, у спектрі думок цієї демократії: чи існує зрештою справжнє життя у несправжньому світі? Що правильно, а що ні?

Йонас не знає, чи він ще в оптимальному душевному стані. Він відчуває себе відхиленням від норми і страждає від цього. "Чи є у мене ще приписані страхи?" - запитує він себе. Страх перед кінцем світу у нього, на жаль, ще в зеленій зоні. Натомість думка про енергетичний блекаут із багаторічним безвітрям його, як не дивно, лякає. Дедалі більше його охоплює і невиразна тривога, коли у "суспільстві, що трансформується", набирає силу нова, нібито прогресивна менталітет доносительства, за допомогою якого нібито рятують демократію. Віра в Великоднього зайця і воскресіння здається йому правдоподібнішою, ніж реалізація європейського закону про "ХорошийПрикордоннийКонтрольФахівцівІміграціїТаСкороченняБюрократії".

Проте, попри глобальні кризи, що охоплюють світ, Йонас усе ж...