Ілюзії

«Ми думали, що Земля пласка, що Сонце обертається навколо нас і що Бог створив нас за своїм образом і подобою.
У юності ми вірили, що час нескінченний, а кохання вічне.
Потім, у старості, ми виявляємо, що життя було лише миттю, а кохання... кохання справді вічне, прекрасне і безмежне.
Але потім з'явилися цей шалений Христофор Колумб, жорстокий Галілей, бездушний Дарвін і нарешті цей безсоромний Виряпаєв.»
(Ласло Багоші)

Іван Виряпаєв, одна з найвизначніших постатей сучасної російської драматургії, у своїй п'єсі «Ілюзії» досліджує глибину людських стосунків - з зворушливою відвертістю і тонким гумором. П'єса розповідає про чотирьох персонажів - дві подружні пари - і розкриває приховані шари почуттів, прив'язаностей і кохання, ставлячи глядачів перед крихкою межею між ілюзією та реальністю.

Дія водночас лірична й іронічна: герої озираються на своє минуле і зізнаються у глибоко прихованих таємницях, а межа між правдою і уявою розмивається. Що таке справжнє кохання? Що означає бути вірним? Як люди здатні любити одне одного - і самих себе - перед лицем неминущої скінченності? Ці питання визначають хід думки п'єси. Мова Виряпаєва водночас філософська і чуттєва, зворушлива і подекуди смішна. П'єса не дає простих відповідей - вона спонукає глядачів по-новому осмислити власне життя.