HG. Butzko - Das wolln wir doch mal sehn

Каравана рухає далі. Тільки куди - ось у чому питання. Дивно, як раптово можна відчути себе відкинутим на узбіччя, коли незрозуміло, хто швидше втрачає глузд: світ чи людство? Їжу замовляють вже не у офіціанта, а у термінала. Стосунки не зав'язують, а змахують пальцем. Автомобіль везе водія, а не навпаки. Фейк і факт укладають сумнівний пакт. А зрештою скрізь правлять дурні та шахраї.

І коли нарешті досягаєш віку, в якому міг би розповідати дітям казки, виявляється, що їм цікавіше спілкуватися зі своїми телефонами. Поки самі не доберуться до цього віку і не зрозуміють, що додаток на вечерю не подаси.

Але HG. Butzko не дасть загнати себе в глухий кут і не погодиться на подачки. Жодних думок про відставку чи капітуляцію - тільки геть з ехо-камер і інформаційних бульбашок і просто в жорстку реальність без сітки і подвійного дна.