Нібелунги

Історія як з блокбастера: сяючий герой Зігфрід покорив для короля Гунтера могутню королеву Брунгільду, щоб забезпечити його владу. Коли справа грозить розкриттям, він підступно вбитий. Його дружина, сестра Гунтера, в помсту винищує всю родину. Кров за кров, і те, що раз стало правом, має таким залишитися, навіть якщо це коштуватиме цілому світу. Але в центрі оповіді стоять дві жінки, чиї долі невідривно переплетені: Крімгільда, яка кохає Зігфріда, і Брунгільда, яку він переміг у бою й у ліжку. Їхня історія свідчить про насильство й поневолення - і про глибоку мовчанку, яка лунає крізь часи й покоління.

Хеббель у своїй драматизації Пісні про Нібелунгів досяг психологічного наближення до міфічних персонажів, підготувавши ґрунт для їхньої пізнішої націоналістичної інтерпретації. Режисерка Аліса Буддеберг використовує текст як матеріал для театрального пошуку, який досліджує невисловлене: Чому ми знову й знову звертаємося до цього міфу? Що він розповідає нам про провину й мовчанку? Вона розглядає перспективу жіночих персонажів - і разом з ними континуум чоловічого насильства, що простягається від фашистської інтерпретації як "німецького національного епосу" до наших днів.