Нібелунги

Історія як з блокбастера: сяючий герой Зигфрід покорив для короля Гунтера могутню королеву Брунгільду, щоб забезпечити його владу. Коли справа грозить розкриттям, він підступно вбивається - після чого його дружина, сестра Гунтера, в акті помсти знищує всю родину. Кров тече на кров, і те, що раз є правом, має таким залишатися, навіть якщо це коштуватиме цілому світу.

У центрі оповідання стоять дві жінки, чиї долі невідривно переплетені: Крімгільда, яка кохає Зигфріда, і Брунгільда, яку він переміг у бою й у ліжку. Їхня історія свідчить про насильство й поневолення - і про глибоку мовчанку про це, яка лунає крізь часи й покоління.

У своїй драматизації "Пісні про Нібелунгів" Геббель досяг психологічного наближення до міфічних персонажів, підготувавши ґрунт для їхнього пізнішого націоналістичного навантаження. Режисерка Аліса Буддеберг використовує текст як матеріал для театрального пошуку невисловленого: Чому ми раз у раз викликаємо цей міф? Що він розповідає нам про провину й мовчанку? Вона приймає перспективу жіночих персонажів - і разом з ними континуум чоловічого насильства, що простягається від фашистського сприйняття як "німецького національного епосу" до наших днів.

Режисура: Аліса Буддеберг
Оформлення сцени: Кора Саллер
Костюми: Філіпп Базенер
Музика: Мірʼям Байєрле