Марила

Чи можна заради ідеалу спорту та олімпіади закрити очі на порушення демократії, свободи слова та прав людини? Чи безсилі ми як особистості перед навколишньою реальністю - чи просто хочемо залишатися безсилими? Чи може один самотній жест стати іскрою більшої змін?

Поводом для цих питань служить історія Марії Квасневської - копійниці, яка на Олімпіаді в Берліні в 1936 році завоювала бронзову медаль. Її жест з опущеними руками, її постава без покори - нібито справила враження на Гітлера. Фотографія, яку вона ненавиділа, стала її особистим військовим паспортом, пропуском до порятунку людей.

Спектакль розповідає про механізм пропаганди: про те, як німецька фашистська держава використала ідею ігор для створення ілюзії справедливої системи. На очах спортсменів, функціонерів і комітетів з усього світу народжувався цирк і театр Гітлера. Чи стала берлінська Олімпіада попередженням? Ні - тому що цей механізм ми зустрічали пізніше багато разів: Берлін, Мюнхен, Москва, Пекін, Сочі, Катар, Монреаль, Лос-Анджелес, Мексика, Корея, Бразилія, Париж...